1 Травня — це не просто дата в календарі.
1 Травня - це символ незламного духу робітничого класу, день пам’яті про тих, хто віддав життя за право трудящих на гідне життя та справедливу працю.
Історія цього дня бере свій початок у Сполучених Штатах Америки. 1 травня 1886 року американські робітники розпочали масовий страйк з вимогою 8-годинного робочого дня. Центром виступів став промисловий Чикаго. Трудящі, виснажені 12–14-годинною експлуатацією, вийшли на вулиці, відстоюючи своє право на людські умови праці та життя.
Але капітал не здавався без боротьби. Кулі поліції стали відповіддю буржуазії на вимоги справедливості. Троє робітників були вбиті, десятки — поранені. Згодом, у результаті сфабрикованого суду, четверо активістів робітничого руху були страчені. Вони стали мучениками пролетарської боротьби, чия жертва не була марною.
У 1889 році Паризький конгрес II Інтернаціоналу ухвалив історичне рішення — щороку 1 травня проводити демонстрації трудящих усього світу на знак солідарності та вшанування загиблих. Відтоді цей день став бойовим святом робітничого класу, днем єднання всіх пригноблених у боротьбі проти капіталістичної експлуатації.
Та боротьба не завершена — вона триває. І сьогодні, у XXI столітті, капіталізм продовжує пожирати людську гідність.
Він забирає в нас не лише зароблене, а й саме життя: скорочення, нещасні випадки на виробництві, хронічна бідність, відсутність медичного захисту, життя в кредит. Це — не помилки системи, це її основа.
Більш того — капіталізм кидає трудящих на вбивчі війни за чужі прибутки. Сьогодні, як і сто років тому, робітник із однієї країни змушений стріляти в робітника з іншої, щоб захистити не свій дім, а активи транснаціональних корпорацій, нафтових монополій та військових альянсів. Це не захист свободи — це цинічне використання солдата в інтересах ринку. Капіталізм перетворює робітника на гарматне м’ясо, фабрику — на зброю, землю — на зону бою, а життя — на цифру у звіті прибутків.
Саме тому єдиний шлях до миру й гідного життя — це боротьба з капіталом і приватною власністю на засоби виробництва.
Ми проголошуємо:
Фабрики — робітникам!
Природні ресурси — народові!
Влада — усім трудящим!
Ми не здамо свою історію. Ми не дозволимо витерти пам’ять про те, як українські робітники вже вставали на боротьбу — у 1905, у 1917, коли вони піднімали червоні прапори над Києвом, Харковом, Катеринославом. Вони створювали ради, громади, фабричні комітети, громили поміщиків і буржуазію, воювали за соціалізм.
Під час Великої Вітчизняної війни українські трудящі стали кістяком опору фашизму. Вони гинули в партизанських загонах і на фронтах не за банки та мільярди, а за свободу й рівність, за те, щоб ніколи більше капітал не панував над людиною.
Сьогодні — знову час вибору.
Чи підкоритися диктатурі ринку, чи знову встати — за майбутнє без воєн, без злиднів, без поневолення.
Хай живе 1 Травня — день боротьби, пам’яті та надії для всіх трудящих!
Вперед, до перемоги — за свободу, за соціалізм, за гідне майбутнє!
Пролетарі всіх країн — єднайтесь!
